Ми їздили на різдвяні канікули до чилійської бабусі. Як тут кажуть, pa´ variar. Тобто, зробити щось, чого ніколи не робиш. (це я так жартую, адже в Ла Серені ми буваємо ще частіше, ніж Андрій стриже волосся молодшій сестрі)
Встали о 5й, як завжди. Дуже швидко (діти ж бо спали!) зібралися. Спакували і їх сонних та й погнали. Я спочатку подумала, ми спросоння не тою дорогою поїхали. Що дуже дивно, бо в Чилі доріг тих стільки, що заблукати можна: одна головна Панамерікана (Всеамериканська траса, проходить через усю країну) і кілька тих, які до неї збігаються. Як виявилося, дорога ця та ж сама, просто сонце не з того боку і трафіку менше. А ще... діти мовчали.
Але я не про канікули. Бо ми вже повернулися.
