Чи практична українська мова?

Чи практична українська мова? Чи треба навчати їй дітей, які володіють іспанською - другою у світі за кількістю носіїв? Роблю я дітям добро чи за їх рахунок годую своє его?

Зізнаюся, за свої 14 років життя поза межами України я тільки один раз почула питання “Навіщо ти навчаєш їх українській? В крайньому разі російській вже тоді!” Сумно, але це мені сказала наша співвітчизниця. Кілька разів доводилося чути те, що дитина не буде розвиватися, якщо до неї різними мовами говорити. Але у цілому навколишні дуже прихильно, з інтересом  і дивуванням ставилися і ставляться до того, що наші діти можуть розуміти таку екзотичну мову і навіть говорити нею! 

Для мене питання практичності української мови ніколи не стояло. Українська мова - це моя мова. Нею я - я. Нею (хоч часом і суржиком) розмовляють мої рідні і друзі. А мільйони українців у всьому світі? Ніколи не знаєш, де з ким перетнешся. У моєму розумінні просто не може бути інакше. Навпаки, я не уявляю, як я можу позбавити своїх дітей такої можливості? Скільки нащадків українців, розкиданих по всьому світу, звертається до мене з проханням навчити їх мові. Вони дуже шкодують, що їхні батьки (з різних причин) колись не навчили їх українській. У дорослому віці це і важче, і дорожче.

Про нашу ситуацію з українською мовою

Ми тут готуємося до поїздки додому наприкінці літа 2018, і діти залюбки підхопили ідею вивчення української мови.

Якщо ви давно про нас не чули, або потрапили сюди вперше, розповім про те, що ми маємо на сьогодні в плані української мови.

Я українка. Чоловік чилієць. Школа чилійська. Син Андрій (8 років) та донька Олекандра (5 років) за рідну мову вважають іспанську. Українською досить добре розуміють те, що їм кажуть. 

Андрій може поговорити з моїми батьками чи тими, хто зовсім не розуміє іспанської. Олександра говорити українською соромиться, але розуміє і може відповідати «так/ні» на закриті питання. 

Люблять слухати книги українською, перепитують про незнайомі слова, або видають свої версії. Колись у якійсь казці було «А то мати битиме!», а мала й питає: «А як томати б‘ють?» 

Словниковий запас у сина більший, бо в нього більше життєвого досвіду. Але донька швидше нові слова запам‘ятовує. 

Андрійко вміє читати іспанською та українською, Олександра ще не вміє жодною. 

Що я робила? До цього часу тільки говорила до них українською. Ніколи цілеспрямовано не змушувала вчитися мові. Я не наполягала на тому, щоб вони мені відповідали українською, але завжди тішилася, коли вони так робили, і давала їм про це знати. 

Зізнаюся, що моїм найстрашнішим сном було виростити в них відразу до моєї мови. Цього, на щастя, не сталося. Навпаки, зараз Андрій дуже цікавиться українською, а Олександра за ним тягнеться. 

Яка моя мета на найближчий час?

- Розширити словниковий запас.

- Натренувати вимову складних слів.

- Розговорити панну Олександру.

- Заохотити їх відповідати мені українською.

Навчила дітей радувати мене і тішуся :)

А ваші діти знають, чим можна вас порадувати? Мої не знали. Бо я ніколи про це не задумувалася і, відповідно, з ними про це не говорила. Про їхні радощі говорили, про наші, батьківські, ні. 

І тут вже кілька днів після прочитання статті психолога Катерини Мурашової про 10 помилок батьків, ходжу, розказую дітям про свої радощі :), а вони з готовністю шукають, чим би мене ще здивувати. А я їх. І виходить дуже позитивне коло щастя.

Особливо цікаво мені слухати коментарі панни Олександри (4). Наприклад, в мене впав папірчик, вона підбігла, підняла і подала мені. Каже: 

- Коли папірчик падає, тобі неприємно, коли я тобі його подаю, тобі приємно. 

І так коментує все. "Ти стомилася, а я тебе обійму, тобі радісно". 

А я їм пояснюю про них. Чим не практика міжособистісного інтелекту? (Це я знову про множинність інтелектів :)

P.S. Як би так навчитися вставляти фото з iCloud...Схоже, тепер немає додатку Blogger для айфону, було так зручно. 

Чергове повернення

Днями прочитала тут, що з певного віку (7 років) стає все менше і менше спогадів про дитинство. Автор із своє донькою почали записувати найважливіші її враження. Мене ця ідея зачепила, і раптом сьогодні знайшла свій вихід.

Запропонувала Андрійкові вести блог спогадів. Приватний - він сам так захотів. Іспанською мовою - йому зараз так легше. Йому запропонувала, а самій захотілося :)

Така, здавалося б, проста ідея, а змогли з сином обговорити стільки різних тем:

- Що таке блог і як добрати йому назву/адресу.

- Що таке спогади.

- Як це - писати так, щоб стороння людина могла уявити те, що ти переживаєш/бачиш.

- Що таке побудова (композиція) тексту.

- Що таке заголовок, для чого він служить і як його добирати.

- Для чого потрібна орфографія.

- Власне, тренування набору на комп'ютері і правопис.

Хоч на перший раз моїх пояснень було достатньо, для себе відчула, що мого блогерсько-філологічного досвіду малувато. Буду вчитися і вчити дитину, тим більше він дійсно зацікавився. Ходить сьогодні увесь день щось згадує :) 

З того часу, як ми вирішили бути хоумскулерами (домашня освіта), я

Життя в Інстаграм

Вітаю! ¡Hola!

Хочу зробити цей допис для тих, хто тільки потрапив на мою сторінку, а пишу я давно, року десь із 2007 :) / Quiero hacer este post para quienes acaba de llegar a esta página mía, aunque yo escribo ya hace años, desde el 2007 más o menos.

Тимчасово тут не буде постів, але щоденні оновлення йдуть на  /Por el momento no voy a publicar nada aquí pero todos los días estoy con algo nuevo en https://www.instagram.com/nadvasna/

Там я публікую обома мовами. / Allá publico en ambos idiomas.

Заходьте! ¡Bienvenidos!

Ну, і якщо ви збираєтеся в Чилі або вам з іншої причини потрібно зі мною зв'язатися, я завжди тут :) / Si piensa viajar a Ucrania o necesita contactarme por otra razón, igual siempre contestaré por aquí. 

Роль мурах

Ми їздили на різдвяні канікули до чилійської бабусі. Як тут кажуть, pa´ variar. Тобто, зробити щось, чого ніколи не робиш. (це я так жартую, адже в Ла Серені ми буваємо ще частіше, ніж Андрій стриже волосся молодшій сестрі)

Встали о 5й, як завжди. Дуже швидко (діти ж бо спали!) зібралися. Спакували і їх сонних та й погнали. Я спочатку подумала, ми спросоння не тою дорогою поїхали. Що дуже дивно, бо в Чилі доріг тих стільки, що заблукати можна: одна головна Панамерікана (Всеамериканська траса, проходить через усю країну) і кілька тих, які до неї збігаються. Як виявилося, дорога ця та ж сама, просто сонце не з того боку і трафіку менше. А ще... діти мовчали.

Але я не про канікули. Бо ми вже повернулися.

Побути Санта Клаусом

Різдво в Чилі святкують за католицькою традицією, тому до чемних діток подарунки приїдуть уже в ніч на цю п'ятницю. Я зараз згадала про те, що Пошта Чилі щороку проводить кампанію, коли дітки (як правило, з не дуже благополучних районів) пишуть листи Санта Клаусу, відправляють на пошту, а всі охочі можуть попрацювати Сантою і подарувати дитині те, що вона просить.

Система працює онлайн: ти заходиш, вибираєш вік дитини, місце проживання, хлопчик це чи дівчинка, і тобі висвітлюються всі скановані листи, які відповідають таким критеріям. Ти можеш вибрати один або декілька листів, і підписатися на них, після чого лист стає недоступним іншим користувачам. Ось скрін-шот одного з листів, хлопчику від 6 до 8 років. Він каже, що цього року дуже багато базікав на уроках, але все одно в нього досить висока оцінка (6,3 з можливих 7). І він просить настільну гру Minecraft для себе, а для сестрички колиску для ляльок.