середа, 23 травня 2018 р.

Про нашу ситуацію з українською мовою

Ми тут готуємося до поїздки додому наприкінці літа 2018, і діти залюбки підхопили ідею вивчення української мови.




Якщо ви давно про нас не чули, або потрапили сюди вперше, розповім про те, що ми маємо на сьогодні в плані української мови.

Я українка. Чоловік чилієць. Школа чилійська. Син Андрій (8 років) та донька Олекандра (5 років) за рідну мову вважають іспанську. Українською досить добре розуміють те, що їм кажуть. 

Андрій може поговорити з моїми батьками чи тими, хто зовсім не розуміє іспанської. Олександра говорити українською соромиться, але розуміє і може відповідати «так/ні» на закриті питання. 

Люблять слухати книги українською, перепитують про незнайомі слова, або видають свої версії. Колись у якійсь казці було «А то мати битиме!», а мала й питає: «А як томати б‘ють?» 

Словниковий запас у сина більший, бо в нього більше життєвого досвіду. Але донька швидше нові слова запам‘ятовує. 

Андрійко вміє читати іспанською та українською, Олександра ще не вміє жодною. 

Що я робила? До цього часу тільки говорила до них українською. Ніколи цілеспрямовано не змушувала вчитися мові. Я не наполягала на тому, щоб вони мені відповідали українською, але завжди тішилася, коли вони так робили, і давала їм про це знати. 

Зізнаюся, що моїм найстрашнішим сном було виростити в них відразу до моєї мови. Цього, на щастя, не сталося. Навпаки, зараз Андрій дуже цікавиться українською, а Олександра за ним тягнеться. 

Яка моя мета на найближчий час?

- Розширити словниковий запас.

- Натренувати вимову складних слів.

- Розговорити панну Олександру.

- Заохотити їх відповідати мені українською.

Немає коментарів:

Дописати коментар