Чергове повернення

Днями прочитала тут, що з певного віку (7 років) стає все менше і менше спогадів про дитинство. Автор із своє донькою почали записувати найважливіші її враження. Мене ця ідея зачепила, і раптом сьогодні знайшла свій вихід.

Запропонувала Андрійкові вести блог спогадів. Приватний - він сам так захотів. Іспанською мовою - йому зараз так легше. Йому запропонувала, а самій захотілося :)

Така, здавалося б, проста ідея, а змогли з сином обговорити стільки різних тем:

- Що таке блог і як добрати йому назву/адресу.

- Що таке спогади.

- Як це - писати так, щоб стороння людина могла уявити те, що ти переживаєш/бачиш.

- Що таке побудова (композиція) тексту.

- Що таке заголовок, для чого він служить і як його добирати.

- Для чого потрібна орфографія.

- Власне, тренування набору на комп'ютері і правопис.

Хоч на перший раз моїх пояснень було достатньо, для себе відчула, що мого блогерсько-філологічного досвіду малувато. Буду вчитися і вчити дитину, тим більше він дійсно зацікавився. Ходить сьогодні увесь день щось згадує :) 

З того часу, як ми вирішили бути хоумскулерами (домашня освіта), я

постійно читаю різні книги та інтернет-публікації з організації навчання, технік ефективного навчання, різних підходів до освіти. Хоч ми і навчаємося за програмою чилійської школи (в жовтні 2016 року Андрійко склав іспит за 1-й клас і перейшов до 2-го) та Міжнародної української школи (навчальний рік ще не закінчився), наші уроки (якщо їх можна так назвати) не будуються навколо програми.

Мене захопила теорія множинного інтелекту, крім того, я прихильниця знань за потребою, а не знань за програмою. Як мені здається, більшість із того, що нам колись казали, вивітрилося із голови не тому, що це було непотрібне чи нецікаве, а тому, що в той конкретний момент, коли шкільна програма цього вимагала, з нашого боку не було необхідності в цих знаннях. 

Тепер я, як той радар, дуже уважно відловлюю те, чим цікавляться мої діти, що їх турбує чи радує. Акуратно пропоную якісь теми і підходи до їх розгляду. Я бачу, як їм цікаво, як вони добре запам'ятовують і діляться новими знаннями. Пам'ятаю, як Андрійка вразила думка про те, що знання у нього ніхто не забере, що знання - це те, що буде завжди із ним і їх використання надаватиме йому як особистості цінність.

Щось мені підказує, що в цій точці життя, в якій я зараз перебуваю, мій блог стане збіркою думок про виховання, саморозвиток, сім'ю, більше ніж блогом про життя в Чилі.