вівторок, 16 квітня 2013 р.

Таки про своє

Ви, напевно, помітили, що я якийсь час мовчала. Мені тут закинули, що мій блог - це велика відповідальність. І що я повинна писати про чилійську реальність, як вона є. А то в мене дуже все позитивне, а воно все не зовсім так, а в людей складається хибне враження про цю країну. Я надовго задумалася: що ж то таке "чилійська реальність" і як правильно про неї писати.

Зрештою, вирішила писати про те, через що пройшла сама. Я ж не претендую на звання істинного знавця Чилі. Я просто пишу для своїх рідних та друзів про те, як мені тут живеться. Мої тексти, скоріше, розважальні, ніж інформативні. Віртуальний щоденник, а не туристичний/еміграційний довідник.

То ж буду писати, як і раніше. Про себе, про своїх, про те що бачу на власні очі і чую на власні вуха. Наприклад, про минулу неділю, коли я вперше (весь час тепер згадую Христині "вперше") вибралася у світ сама. Ну, майже сама: на мені висіла панна Олександра :) (якщо клікнути по фото, воно відкриється у більшому розмірі):


Навіть на великих проспектах зранку в неділю пусто:
Чекаємо на автобус, але він все не їде:

 То ж ловимо таксі. Водій схожий на Діда Мороза (шкода, темно вийшло):
За 5 хвилин і 3 долари ми на місці - ось той височезний хмарочос (фотографувала з вікна машини), найвищий в Латинській Америці. Там багато чого є і буде: торгівельний центр Costanera Center, готель, офіси, квартири. Ми з панною Олександрою ідемо на трохи ділову зустріч (може, колись про результати зустрічі напишу):
Роблю вигляд, що фотографую краєвид, насправді мене зацікавив татусь: в Чилі на вихідних або після роботи татки гуляють з дітьми, поки мами відпочивають чи щось своє роблять.

Потім під'їхав чоловік із друзями, і ми пішли обідати в м'ясний ресторан. Андрійко відмовлявся бути дитинкою і хотів їсти сам. Ми не заперечували. Назбирав із тарілок усе, що привернуло його уваху і "ріже" (читайте - розмазує по тарілці):

Потім ми ще погуляли, купила дещо з одягу на осінь для Андрійка, а собі - мірну кружку для гарячого :))

Чоловік забув, де поставив машину, але то не біда: є такі екрани, де вводиш номер машини, і тобі показують, де вона знаходиться. Панна Олександра тепер катається на татку:


Словом, я повернулася :)


2 коментарі:

  1. А ми за це твій бложик і любимо, що він "про своє" :)

    П.с. панна Олександра така вже доросла!! :) ще недавно ніби мацьопке таке на фотках було.. :) точно кажуть що чужі діти ще швидше ніж власні ростуть :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую!

      Я теж на твою Ксеню дивлюся і думаю, як же швидко час йде! Ми жодного вашого допису не пропускаємо :) Надихаємося вами!

      Видалити