вівторок, 5 березня 2013 р.

Аааа! Я погана хазяйка, дружина і мати!!!

В мене напад імперфекціонізму. З учора :)

Наша нова сусідка-аргентинка вдома (!) ходить у взутті на підборах. (може, вона флай?) Я навіть на люди іду в балетках, як школярка. Авжеж, Андрій як чкурне, піди, спіймай його на підборах. (це я собі виправдовування шукаю :)) Як знаю, спитаєте? А на паркеті це так чутно, аж луна йде. До нас доходить.

А ще вона перше, що купила до хати, коли вони перебралися сюди - це картини!!! Я в свою за 2 роки ще досі штори не купила, а вони вже з картинами. В арендованому житлі.. Ти бач! Вже після картин пішли вентилятор, духовка, штори, велосипеди тощо. Ви не подумайти, що я за ними слідкую, просто кожного разу, як ми йдемо гуляти з малими у них перед дверима стоять інші коробки з різних магазинів. От ми чекаємо ліфт і роздивляємося, що у сусідів нового. І почуваємося, точніше, почуваю себе я, інопланетянкою без картин. У власній, причому, квартирі.

***
Андрійко на дитячому майданчику звівся з якимись хлопчаками, такими ж збитошниками (Руслано, як я люблю це твоє слово!), як і він сам. Ганяли вони, ганяли. Потім щось не поділили -
всі ж лідери, ага. А малий мій - найменший з тої банди. Там хтось його зачепив, йому не сподобалося і він - плакати! Голосно. Так, наче йому голову відірвали (хоча з відірваною головою, напевно, не плачуть). А я ж знаю такий-оце його "крикоплач". Там проблеми мінімум, але  треба ж щоб пожаліли. Якраз я Алю годувала (в парку, так), кличу його через увесь парк "Іди сюди!", а він ще голосніше "ридати". Няні тих інших розбишак із різних куточків майданчика до мого малого побігли, дивлячись на мене поглядом "от яка мати, бездушна тварюка", там його всі хором пожаліли-погладили, мені принесли (!).   Він ще трохи поколупався у піску, і сказав: "Хочу їсти, пішли додому". Вдома: "Мама, ти не злишся?" Знає ж бо, порося, що так не роблять. Але знайшов-таки свою публіку. Що нас чекає????


***
Вчора сидимо з нашою сеньйорою. Обідаємо. Чаюємо. Аж дивлюся, на столі баночка з варенням із чорниць сохне. Ну, думаю, вона тут і висохне. Шкода буде викидати. Давай-но я з ним приготую кексик. Швиденько замісила тісто. То фігня, що воно стало несмачного сіро-синього кольору, я надії не втрачала, що високі температури його модифікують. Не викидати ж його! Це ж вам не маленька баночка варення.

Ввечері прийшов чоловік. Вечеряємо. Мало того, що я його нагодувала борщем (ви спробуйте чилійця (!) на вечерю (!!) нагодувати борщем (!!!), а тут - на тобі ще екзотики - мій дивний кекс:


Він на нього дивиться і каже:
- ¿Qué es eso??? ¿Piedra volcánica? (Що це? Вулканічний камінь?)
Краще б я викинула ту баночку варення :)

***
А ще про мої кулінарні "шедеври". Пару днів тому я йому в чаті пишу:
-  Що б ти сказав жінці, в якої вже втретє не виходить листкове тісто?
І вже готуюся до типово чилійської відповіді "ти можеш! не здавайся! пробуй! la práctica hace al maestro (з практикою народжується майстер), бла-бла-бла Едісон, бла-бла-бла однією поразкою менше..."
А він:
- Сказав би, що вона криворука нездара.
Я аж в крісло втиснулася з несподіванки. Тоді запідозрила: то він, напевно, не здогадався, що я про себе спитала. Кажу:
- Ну так, ти, як завжди, маєш рацію. Ти ж справжній друг, краще гірка правда, ніж солодка брехня..
І тут - запізніла "справжня" реакція: 
- О! це ти про себе??? А ні, тоді, напевно, просто щось не так з інгредієнтами. Або духовка підвела. Хоча ні, духовка не може бути. Мабуть, рецепт неправильний. Спробуй інший рецепт.  В тебе обов'язково вийде.

Ага, особливо в мене виходять чорничні кекси.

***
А ще мої ваги зі мною посварилися. Інакше як пояснити, що вже котрий тиждень вони завмерли на поділці в 60 кг? З чоловіком дружать - скачуть туди-сюди. Із Андрійком дружать - потроху ростуть. Навіть з мішком цибулі дружать. А зі мною - ніяк. І тут ще вулканічний камінь треба самотужки доїдати. Не викидати ж :) Війна з вагами навіки...

11 коментарів:

  1. Головне, що в тебе відмінне почуття гумору :))) Давненько я так не сміялась :)) ..а вміння поглузувати з самої себе - то взагалі суперцінна риса :)))

    П.с. на твоєму місці я б запатентувала рецепт вулканічного каменю ;)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ой, дякую, Христе! Я вулканічний камінь ще вмію робити з полімерної глини :) приблизно за таким же рецептом - змішати все, щоб не пропало :)

      Видалити
  2. Надя! Ти така весела!

    ВідповістиВидалити
  3. Про балетки і повні відсутність підборів у життя я тебе, ой як, розумію. В мене навіть дітей ще немає, але з переїздом до Німеччини довелось від улюбленого одягу та взуття відмовитись. Тут не те, що вечірні туалети, тут просто жіночний чи "офісного типу" жіночий одяг,якщо того не вимагає робочий дрес-код, не вдягнеш, бо будеш білою вороною, та ще й одразу з орнітологічни уточненням "східноєвропейська". Це стосується і вібору фарб. Більшість німкень чорно-сіро-коричнево-бежево-темносині.

    Ну і не завжди чоловіка балувати витворами кулінарного мистецтва, що як жінка, зваблюють вже одним своїм виглядом...Таке вулканічне каміння корисне - чорничка же:)Теж маю подібний досвід.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. А в Чилі схожа ситуація, хоч причина інша. Тут вдягнешся парадніше - і кроку не ступиш без піропо, а то й хтось ущипне за щось :))

      Видалити
  4. Ой, Надюша! Насмішила! Я вже відвикла від того як гарно ти вмієш розповідати! Коли ти на Україну приїдеш, так би зустрілися! Доречі,вітаю тебе з донечкою (правда трохи запізно), але сама розумієш - маю таку саму малечу, з нею все з голови вилітає :)Нінель

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Нінель, дякую! Будемо в Києві у другій половині травня і аж до серпня. Їдемо усією бандою :)

      Видалити
  5. jak priemno chuti ukrainsku movu! ja tezh v Chile i takozh goduju cholovika-chilijcia ukrainskim borshem)))))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Маріє, а Ви є в Фейсбуку? Знайдіть мене там, Nadiia Vasylchenko.
      Якщо Ви в Сантьяго - запрошую в п'ятницю до мене в гості на посиденьки. Ми збираємося дівчачою компанією - старожили і новенькі :). Мій телефон 8 294 98 36

      Видалити
    2. Je, ja vas zaraz znajdu. Lushe podzvonutu ne mozhu, bo mala na rukah spitj, to zh ja neruhomo sidzhu))

      Видалити