понеділок, 4 січня 2016 р.

Роль мурах

Ми їздили на різдвяні канікули до чилійської бабусі. Як тут кажуть, pa´ variar. Тобто, зробити щось, чого ніколи не робиш. (це я так жартую, адже в Ла Серені ми буваємо ще частіше, ніж Андрій стриже волосся молодшій сестрі)

Встали о 5й, як завжди. Дуже швидко (діти ж бо спали!) зібралися. Спакували і їх сонних та й погнали. Я спочатку подумала, ми спросоння не тою дорогою поїхали. Що дуже дивно, бо в Чилі доріг тих стільки, що заблукати можна: одна головна Панамерікана (Всеамериканська траса, проходить через усю країну) і кілька тих, які до неї збігаються. Як виявилося, дорога ця та ж сама, просто сонце не з того боку і трафіку менше. А ще... діти мовчали.

Але я не про канікули. Бо ми вже повернулися.
Виявляється, тиждень канікул - це капут городу. Навіть на нашу мудру систему автополиву з пластикових пляшок, підглянуту на ютубах. Город мій засох! Не просто зів'яв, а засох на сіно! Думаю тепер, може, козу завести віртуально? Бо компост вже нема де складати. А що? Собаку ми вже так завели: подружка має пса, а ми час від часу маємо смачні кісточки чи обрізки, які складаємо в морозильник, а при нагоді передаємо пакет.

Ну, я великих сподівань не покладала на свої сільськогосподарські вміння. Тато, коли я починала, казав, щоб я сприймала свій перший город, як школу. Думаю, він знав, чим мої експерименти закінчаться :) І, зізнаюся, навіть зраділа :) Бо тепер в ті горщики я змогла пересадити куплені колись алое і апельсин (вони дивом не засохли!!!), а ще куплений днями кущик полуниці.

Але я і не про агрономію. Крім засохлого городу в нас іще пилу налетіло. Звідки? Землетрусів не було. Ремонт скінчився. Вікна герметично зачинені (склопакети). А тут пилу стільки, що навіть чоловік помітив: так підлога блискуча, коли чиста, а тут матова стала. Пилососили вчора увесь день по черзі й усі. О 21й нарешті сіли подивитися якийсь фільм, а тут в Андрія раптом стала підніматися температура і заболіло вухо. Погнали у швидку. Тепер лікуємося.

Але я не про пил і хворих дітей. У бабусі діти роблять те, що вони хочуть і їдять те, що їм заманеться. І додому вони повертаються з дивними звичками. Так, панна Олександра з Ла Серени привозить бажання пити молоко з додаванням усієї таблиці Менделеєва полуничного несквіку і щоб через соломинку - бо так п'ють усі інші двоюрідні брати-сестри, які збираються у бабусі. 

Це був вступ. А тепер про те, що хотіла :) В нас завелися мурахи. 

Багато мурах. Армії мурах. Усюди!!! Тобто, не тільки там, де може бути солодко. Чоловік каже це тому, що буде дощовий рік. Ну, так старі люди кажуть. І поки ті дощі настануть, у нас в квартирі мурашине царство. Але я рада (я оптиміст, коли виспалася): у відкритий пакет полуничного несквіку залізли мурахи. І на ранок вмерли. Я не живодер, але зраділа: побачивши мертвих мурах у рожевому порошку, дитина тепер не хоче полуничний несквік! 

А ще мурахи дивом залізли в банку з медом. Банка звичайна, з залізною кришкою, що закручується. Як вони залізли туди - для мене загадка. Плавають собі у медових ваннах, насолоджуються. А Андрій без меду не живе. Це сімейне: в мене "ні дня бєз строчкі", в нього "ні дня без меду". Про його "хліб з медом" знають уже навіть ті, хто Андрія не знає і навіть ті, хто мед не їсть. Думаю, тут винен "Мед для мами" від Абабагаламага, малий досі плаче, коли часом цю книгу перечитуємо. 

Так от: що робити, коли в меді мурахи, а мед треба? Я увесь той мурашиний басейн поставила в холодильник, думаючи, що мед трохи загусне, і тоді я комах видлубаю. За годинку відчиняю холодильник: мої плавці з меду вилізли (як?!) і лежать навколо банки. Залишилося тільки декілька, які вже дуже накупалися. Лайфхак: якщо мурахи кудись залізли, охолодіть те "кудись". Не знаю, може, то тільки на чилійських мурах діє. А мо'  й спрацює :)

Словом отакі мурашині наші справи. Всіх з Новим роком! 


Немає коментарів:

Дописати коментар