Трохи про Андрійка

Запишу собі, а то діти так швидко ростуть, все забуваєш потім.

Тут у нас скоро Різдво, ялинку свою ми поставили (діти прикрашали), віночок на двері повісили (Андрійко чіпляв), сніжинки навирізали. Гірлянду електричну хотіла на балкон (всі повісили - і я туди ж), а потім побачила, що в кухні вона казковіше виглядає. Так вона й залишилася на нашій творчій стіні.

Горóд мій, якщо дасть якийсь урожай, можна буде вважати городом-екстремалом: тераса нагрівається так сильно (маю лазерний термометр - там 57 градусів у спеку!), що политі надвечір помідори вже наступного ранку стоять зів'ялі. Хоч бери й поливай три рази на день. А огірковий куток виявився з таким протягом, що, я боюся, потім огірочки зірвати не зможу - будуть треновані чіплятися за стебло :) Але поки ростуть.

Дітям усе забавка. Візок не мій :)

Андрій раптом загорівся знову повернутися в Кумон (я не знаю, чи вони тепер є в Україні, то така система індивідуального навчання мові та математиці, у Вікі ось є російською про них). Ми записали Андрійка, коли йому було трохи більше трьох років, він спочатку залюбки ходив, а потім почав буксувати, не хотіти, злитися сам і нас, зрештою, десь через півтора роки ми його забрали. І оце жили спокійно, вчилися самі вдома, аж раптом два тижні тому він сказав: "Я хочу знати всі числа, хочу знову ходити на Кумон". Ну сказав то й сказав - він багато чого каже. Але на цей раз він щодня повторював про своє бажання знову там вчитися, аж я сказала йому, щоб пішов і розпитав сам, що там і як.

Ну, він зайшов і спитав (той навчальний центр, де він раніше вчився, недалеко від нас і від майданчика, де ми гуляємо). Причому, як мені розказували потім, він зайшов і сказав: "Я хочу вивчати математику" Йому: "Як добре, хай мама чи тато прийдуть, ми поговоримо". Він: "Ви не зрозуміли, я хочу вже зараз, сьогодні вивчати!" Словом, наступного дня ми вже знову підписали контракт. 

Якщо раніше йому давали 5 листочків із зошита для завдань, то вчора він приніс 20. Сам сів за них, сам швидко виконав, приніс, показав і каже:"Я вмію рахувати!" І прорахував до 170, потім сказав, що горло болить :) Я була дуже-дуже здивована! Ото дитину прорвало: то взагалі нічого не робила, то тепер навчилася читати і захотіла вивчати математику. Дійсно, як у тому фільмі, Being and Becoming, треба довіряти і чекати.

Це ми знайшли затишний незвичний ресторанчик
в історичному центрі міста

Як ви знаєте, Андрій у нас не вчиться в школі, і ми поки не збираємося його віддавати (початок навчального року у березні, і в 2016 він мав би йти в перший клас). Але він дуже балакучий і заговорює з оточуючими, якщо опиняється з ними поруч більше, ніж на 3 хвилини. Всім розказує, що він вже вміє читати і писати, в нього (у відповідь) запитують, в якому він вже класі, на що він відповідає: "Я не ходжу в школу. Я ПРАЦЮЮ з дому" :) А коли в нього питають, хто ж його навчив читати і писати каже: "Я сам навчився. Справа в тому, що я дуже швидко вчуся". 

Насправді він має рацію: його освітою щодня опікуюся я, але ми не маємо уроків як таких. Ось як сьогодні ситуація: він пробігав повз мене, а я якраз щось шукала у гуглі. А там - Бетховен, ви ж знаєте. Дала йому побавитися, поскладати ноти - він почав про Бетховена розпитувати. Поставила йому фільм. Дивився, дивився, потім почав відволікатися. Кажу: "Давай вимкнемо телевізор, ти ж його не дивишся!" Він: "Мама, я слухаю, мені дуже подобається ця музика!" І дослухав до кінця. Тепер ходить і розказує всім, кого стріне, про Бетховена, часом називаючи його Мілодон (ми якраз читали про печеру в Патагонії.) І так щоразу: ми просто їм створюємо умови. Вчаться вони самі (панна Олександра теж за ним тягнеться, вже навіть розрізняє багато літер)

Словом, це я так, зробила паузу :), в Інстаграмі частіше розповідаю про наше життя-буття, заходьте :)