середа, 17 червня 2015 р.

Про чилійця Андрійка, Олександру і мови в нашому житті

Раптом сіла і сказала собі: знову буду писати. І пишу ось :)

Зараз в Чилі проходить Кубок Америки з футболу. На жоден матч ми не встигли купити квитки завчасно, тому спостерігаємо за подією по телевізору. 

З цього приводу згадалася наша минулорічна поїздка до України і наш похід на матч Дніпро (Дніпропетровськ) - Інтер (Мілан) в Києві. Андрій на стадіоні до мене і до родичів говорив українською, а до тата іспанською. Голос, треба сказати, у нього дуже гучний, то його чули всі, хто сидів на 10 рядів в усі боки :) Зрештою, дядько в картузі спереду не витримав і питає:
- Хлопчик, ти італієць?
- Ні! Я - чилієць!!!
- Чилієць! А як тебе звати?
- Андрійко :)

Ми пробули в Україні три місяці (мій чоловік завжди мене виправляє: "три місяці і один день!" :) Час від часу питаю в дітей: полетимо знову до бабусі і дідуся? Олександра хоч зараз речі збирати, а Андрій торгується: "Тільки не надовго, бо я забуду чилійську :)" (іспанська для нього не існує, тільки чилійська :) )

Для нього зараз тема з мовами дуже жива. Нещодавно зрозумів, що не всі чилійці говорять українською. Навіть підходить до людей в супермаркеті чи на вулиці і питає: "А ви говорите українською? А чому ні? А я говорю! А ще говорю російською! І знаю англійську!" (До речі, перехожі, в основному відказують, що не говорять українською, бо це дуже важка мова). Про англійську він, звичайно, перебільшує - його словниковий запас англійською - це терміни з Minecraft, пару загальних фраз і числівники. Вивчив сам. Мене там не було.   

Олександра (їй зараз 2 роки 7 місяців) ходила два місяці в дитячу академію, яку заснували білоруси в Сантьяго. Мова викладання там російська, то вона зараз багато слів говорить російською, і виходить це в неї дуже кумедно, бо вона до нас починає говорити російською, потім те ж саме повторює українською, і якщо результату немає - ще й іспанською. Часом вживає англійські слова, які почула від брата або за мультиками, які сама знаходить на Youtube.

Я щодня з ними говорю українською, тато іспанською. Декілька разів на день ми сідаємо/лягаємо почитати: самі вибирають книги і приносять. Носити є з чого :) Ідемо на прогулянку - зазираємо у книжковий - ідемо додому з книгою. Записалися в бібліотеку. І щоразу з України привожу десь осьо стільки книг для них і себе:

(Там ще видно трохи гречки, горілки, шоколаду і олії, але того всього вже нема, а книги є :)
Читаю їм тою мовою, якою приносять книгу. А їх у нас є українською, російською, іспанською, португальською та англійською. Слухають усі однаково з цікавістю. Іноді думаю: "Що там вони розуміють?" А потім через деякий час як спитають або прокоментують щось і ловлю себе на думці: "Ти ба! Все пам'ятають! І навіть правильно тлумачать!" Діти, все ж таки, якісь надзвичайні істоти!

Якщо питають щось іспанською - відповідаю українською. Якщо питають російською або англійською - відповідаю цими мовами. Коли Андрійкове питання дуже філософське, яке важко проілюструвати конкретними зображеннями або діями - пояснюю українською, потім іспанською. Олександра, в основному, запитує конкретні речі: "Це що?" "Де котик?" :) Там простіше. 

Маю в планах один відеопроект з ними, то, коли буде готовий, наочно покажу, як то в нас усе відбувається.

P.S. Не можу показати загальне фото з цієї події, там дуже багато людей, і не всім сподобається бачити себе десь у блозі невідомою мовою, то покажу тільки шматочок. Вгадайте, чиї то діти :) 


P.P.S. Андрійкові на даний момент 5 років і 7 місяців. В школу вже не ходить - забрали. Розкажу про це іншим разом. 



1 коментар: